Політичні партії і партийні системи.

 

План

Поняття політичної партії, її виникнення, етапи розвитку. Функції політичної партії.

Слово "партія" (лат. рагtis - частина) означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні.

Наукові спроби визначити сутність політичної партії були здійснені у XIX ст. В розумінні сутності партії виокремились три основних підходи:

    • партія - це ідеологічна спільність людей, їх добровільне об'єднання навколо якоїсь ідеології (ліберальне).
    • партія - це організація певного суспільного класу чи соціальної групи (характерне для марксизму);
    • партія - це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Американський політолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири елементи, які конституюють політичну партію. Партія:

    • є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію;
    • це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей;
    • метою партії є завоювання і здійснення влади;
    • партія прагне забезпечити собі підтримку народу - аж до членства або активної участі в ній.

Партія відрізняється від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а від групи інтересів тим, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

Політична партія - це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадин, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні партії в сучасному їх розумінні виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняє три стадії:

    1. аристократичної котерії (угруповання);
    2. політичного клубу;
    3. масової партії.

Всі стадії пройшли лише дві англійські партії- вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії.

    1. В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій початок з другої половини XVII cт. У центрі цієї боротьби було питання про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди оформились у більш-менш згуртовані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати відповідно лібералами й консерваторами).
    2. Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління ознаменували вступ наприкінці XVIII - на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це дало поштовх формуванню нового типу об'єднань - політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угруповань - котерій - наявністю ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному буржуазної ідеології. Віги заснували Реформ клаб, а Торі - Чарльтон клаб, які успадкували історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарламентську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парламент.
    3. Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з'явились в основному в результаті злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпечували підтримку депутатам. Однак на відміну від політичних клубів політичні партії вже не обмежувались забезпеченням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів.

До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціалдемократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія - Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партія Німеччини).

У виникненні партій є певна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії - в боротьбі проти соціал-демократії.

Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів і соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Політичні партії є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава - зворотний зв'язок із суспільством.

До негативних рис політичної партії належить тенденція до олігархізації її структури й діяльності. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей.

Але суспільство не може обійтись без політичних партій, бо вони є виразниками об'єктивно існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою політичних партій громадянське суспільство вирішує низку важливих питань свого існування: делегує до владних структур своїх представників, здійснює вибір між різними концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність вищих державних органів. Без опори на партії неможлива робота парламенту.

Механізм керівництва розвитком суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи соціальні інтереси, партія створює або засвоює вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих інтересів. На основі обраної ідеології визначається політична доктринапартії, яка формулює її політичні цілі, втілювані в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між ідеологією та політичною практикою і є інструментом боротьби за державну владу в суспільстві.

Програма партії, яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини, об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє людей до вступу в партію. Вона змінюється найчастіше, ніж ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний зміст.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

    1. політичне представництво соціальних інтересів;
    2. соціальна інтеграція - узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;
    3. розробка ідеології, політичних доктрин і програм;
    4. боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;
    5. участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;
    6. участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;
    7. політична соціалізація - сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної с истеми;
    8. формування громадської думки;
    9. політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;
    10. підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

 

Типологія політичних партій і партійних систем.

Партії відрізняються за

    1. соціальною основою;
    2. організаційною побудовою і характером членства;
    3. ідеологією;
    4. місцем у системі влади;
    5. цілями, методами й засобами діяльності.

Відповідно до соціальних груп розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії. У більшості країн світу є робітничі партії - комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні. Є партії дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва, це здебільшого ліберальні й консервативні партії. Є також аграрні партії, які орієнтуються на інтереси різних верств населення, зайнятого в сільському господарстві, селянські й поміщицькі.

Кожна з політичних партій орієнтується на певну систему цінностей, більшість із яких (власність, праця, демократія, свобода, рівність, справедливість, солідарність тощо) є загальнолюдськими і приваблюють на бік партії представників різних суспільних класів і соціальних версти. У такому рразі партія виступає як інтеркласова, або партія виборців (наприклад Демократична й Республіканська партії США.)

Регіональні партії діють в регіональному масштабі й відбивають інтереси населення певного адміністративно-територіального утворення, автономії чи суб'єкта федерації. В діяльності таких партій часто проявляються націоналістичні й сепаратистські тенденції.

Гротескні партії не мають більш-менш певної соціальної бази, а об'єднують прихильників якого-небудь роду занять чи захоплення, наприклад "шанувальників пива". Не претендуючи на владу, вони досить стійко відстоюють своє коло інтересів, мають невеликий, але згуртований склад.

Залежно від типу організаційної структури партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків і спираються на фінансову підтримку підприємницьких структур. Ці партії є децентралізованими об'єднаннями, не мають фіксованого членства, звертаються до громадян лише в період виборчої кампанії (консервативні й ліберальні партії країн Західної Європи, Республіканська й Демократична партії США).

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності. Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну структуру й порівняно значну кількість членів, між якими встановлюється тісний постійний зв'язок. Це партії з більш-менш чіткою ідеологічною орієнтацією. Вони беруть активну участь у виборах. До масових належить більшість соціал-демократичних, соціалістичних, комуністичних, християнських партій.

Кадрові й масові партії розрізняють і за кількісними показниками. Вважається, що кадрові партії об'єднують у своїх лавах менш ніж 10 відсотків виборців, а масові - більш як 10 відсотків.

За ідеологічною ознакою партії поділяються на ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські.

    • Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо.
    • Прагматичні - це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це інтеркласові партії, або партії виборців.
    • Харізматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діютьяк групи його підтримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямованість, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Існує ще іншій поділ - на ліві, центристські і праві, який був започаткований у часи Великої французької революції XVIII ст., коли в залі засідань Національної асамблеї праворуч від головуючого розташовувалися консерватори (прихильники монархії), ліворуч - радикали, які обстоювали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в центрі зали. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націоналістичних, фашистських тощо) - власники.

За місцем у системі влади розрізняють парламентські і непарламентські політичні партії.

Для партій парламентського типу характерне використання форм і методів діяльності в межах правових норм держави. Своїх політичних цілей вони прагнуть досягти через законні органи влади, які самі й формують за результатами виборів.

Характерними рисами непарламентських партій є доктрииальна програмна єдність і централізм у структурі. Парламентська й виборча діяльність для них не є головними цілями. Свою увагу вони зосереджують на досягненні доктринальних цілей. Фракції в парламенті організаційно і в ході здійснення політичної лінії для таких партій відіграють меншу роль, ніж для парламентських.

За цілями й характером діяльності партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні.

Партійна система - це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

У країнах сучасного світу склались різні партійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основними принципами їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками.

Однією з найбільш деталізованих є типологія партійних систем, запропонована італійсько-американським політологом Дж. Сарторі, який розрізняє сім типів партійних систем:

    1. однопартійна;
    2. з партією-гегемоном;
    3. з домінуючою партією;
    4. двопартійна;
    5. поміркованого плюралізму;
    6. поляризованого плюралізму;
    7. атомізована.

В основу типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідеологічною, атомізована - ідейно різнорідною. Між цими двома полюсами розташовуються решта партійних систем.

Однопартійна система - це така система, в якій

    1. або неможливе навіть номінальне існування інших партій;
    2. або поряд з номінальними партіями існує партія-гегемон;
    3. або поряд з іншими реальними партіями виступає домінуюча партія.

В однопартійній ситемі правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була Комуністична партія Радянського Союзу. Однопартійна система не виключає існування й декількох номінальних партій, але тільки за однією з них постійно закріплюється (фактично чи юридично) роль правлячої партії - партії-гегемона (Польська Народна Республіка).

Ще одним різновидом фактично однопартійної системи є система з домінуючою партією, в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них. Прикладом може бути партійна система Японії, де Ліберально- демократична партія була правлячою майже 40 років (до 1993 р.).

В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем:

    • багатопартійна система
    • двопартійна система (біпартизм)
    • система двох з половиною партій

І. Багатопартійною є система, в якій більш як дві партії мають змогу впливати на функціонування державних інститутів, її різновиди:

система поміркованого плюралізму виступає тоді, коли в парламенті є представництво лише декількох партій, відсутня позасистемна парламентська опозиція, тобто немає таких партій, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної й політичної системи. Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між ними місць у парламенті. Прикладом стабільних партійних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних - Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія. В парламентарних республіках з нестабільними партійними коаліціями уряди можуть змінюватись декілька разів за один термін повноважень парламенту.

Різновидом системи поміркованого плюралізму є двоблокова система, коли багатопартійна система функціонує на державному рівні як більш-менш стійка коаліція двох чи більше партій, які зберігають союзницькі відносини не тільки за участі в уряді, але й в опозиції. Прикладом її може бути партійна система Франції (в окремі періоди), в якій домінували два партійних блоки - демократів і республіканців у правій частині політичного спектра, соціалістів і комуністів - у лівій.

система поляризованого плюралізму озачає присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної - зліва і справа - деструктивної опозиції. Стабільність та ефективність функціонування цієї системи залежать від міцності центристських коаліцій. Загалом вона є менш стабільною, ніж система поміркованого плюралізму. Системами поляризованого плюралізму в окремі роки були, наприклад, партійні системи Італії і Франції.

атомізована партійна система виступає тоді, коли є наявність багатьох політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом. У такій партійній системі уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Така система характерна для і перехідних суспільств, зокрема для колишніх радянських республік та більшості країн Східної Європи. Вона неефективна й найменш стабільна серед інших і з часом еволюціонує до системи поляризованого плюралізму.

II. Двопартійна система виступає тоді, коли визначальну роль у політичному житті відіграють дві основних партії, що чергуються при владі. При цьому кількість діючих у країні партій може бути різною, проте жодна з них, крім двох найвпливовіших, не має реальних шансів стати правлячою. Це одна з найбільш стабільних та ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи. Вона склалась у тих країнах, де справа не дійшла до утворення сильної революційної робітничої партії, так як у США, де ключові позиції політичного життя зайняли дві партії - Демократична й Республіканська. Європейським прикладом двопартійної системи може бути партійна система Великобританії, в політичному житті якої переважають Консервативна і Лейбористська партії.

III. Трипартійна система (система двох з половиною партій) виступає тоді, коли основними є дві партії, а поряд з ними існує третя, яка, примикаючи до однієї з основних, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду. Вона функціонувала, наприклад, у ФРН, де поряд з основними партіями - Соціал-демократичною і блоком Християнсько-демократичний союз / Християнсько-соціальний союз (фактично це одна партія) - в парламенті діяла нечисленна третя партія - Вільна демократична, коаліція з якою забезпечувала одній з основних партій парламентську більшість і право формування уряду.

 

Становлення багатопартійності в Україні. Партійна й виборча системи в Україні.

Витоки багатопартійності в Україні можна віднести до підписання СРСР у 1975 р. Заключного акта Гельсінської наради з безпеки і співробітництва в Європі, що спонукало діячів правозахисного руху до легалізації своєї діяльності у вигляді Української гельсінської групи.

Процес становлення багатопартійності в Україні відновився з початком перебудови. З'являються альтернативні офіційній політиці так звані неформальні рухи, які не мали фіксованого членства, не ставили перед собою чітко сформульованих політичних завдань. Це були насамперед організації захисників природи та різноманітні культурологічні об'єднання, наприклад Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Меморіал, Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка та ін.

Після амністії політв'язнів-правозахисників у 1988 р. з'явилися відверто антикомуністичні Українська гельсінська спілка та Українська демократична спілка як відділення московського Демократичного союзу, який проголосив себе опозиційною політичною партією. У подальшому на базі демократичних організацій, передусім Українського культурологічного клубу та Товариства Лева, навколо національно-демократичної ідеї духовного відродження України виник Народний рух України за перебудову. Ідея Руху вийшла зі Спілки письменників України, насамперед її київської організації.

Першою партією, яка 1990 р. (ще за умов монополії КПРС на владу) зареєструвалась у Міністерстві юстиції, була Українська республіканська партія.

У 1991 р. було зареєстровано вже 7 партій: Українську селянську демократичну партію, Партію зелених України, Демократичну партію України, Партію демократичного відродження України, Ліберальну партію України, Українську християнсько-демократичну партію, Соціалістичну партію України.

Процес становлення багатопартійності особливо прискорився з прийняттям 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України і проведенням у грудні цього року референдуму з питання державної незалежності України.

У 1992 р. було зареєстровано 6 політичних партій, у тому числі Селянську партію України, Українську консервативну республіканську партію, Християнсько-демократичну партію України та ін.

"Врожайним" на нові партії був 1993 р., коли зареєструвалися 15 партій, у тому числі Партія праці, Українська партія справедливості, Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнське і політичне об'єднання "Державна самостійність України", Громадянський конгрес України, Українська партія солідарності і соціальної справедливості, Трудовий конгрес України, Комуністична партія України, Організація українських націоналістів в Україні та ін. Народний рух після виходу з нього ряду партій сам перетворився на політичну партію і також зареєструвався.

Нові політичні партії утворювалися і в наступні роки. На початок 1996 р. в Україні було зареєстровано 37 партій, а станом на вересень 2001 р. - більш як 120. Щоправда, реальна кількість політичних партій с дещо меншою, оскільки деякі з них припинили своє існування або об'єдналися з іншими партіями.

На сьогодні найчисленнішими і найвпливовішими політичними партіями України є Народний Союз "Наша Україна", Партія регіонів, "Батьківщина", Народна партія (до 2005 року Аграрна партія) Володимира Литвина, Комуністична пртія України, Соціал-демократична партія (об'єднана), Соціалістична партія України. Протягом часу втратили свє значення Народно-демократична партія, Партія зелених, обидва Рухи.

Решта політичних партій нечисленні, мало користуються широкою підтримкою населення і не справляють відчутного впливу на політику держави. Більшість із них виникли не з ініціативи знизу у відповідь на потребу в самоорганізації тих чи інших соціальних спільностей, а з ініціативи їхніх лідерів, як об'єднання порівняно невеликих груп людей. Багато з політичних об'єднань фактично є клієнтелістськими групами, що обслуговують інтереси їхніх засновників і натхненників.

Якщо говорти про виборчі системи, то на сьогодні у більшості країн світу діють мажоритарна, пропорційна і змішана виборчі системи.

Мажоритарна система передбачає визначення переможця за більшістю голосів, отриманих у виборчому окрузі. Виборчі округи при застосуванні мажоритарної системи найчастіше бувають одномандатними. Дуже рідко трапляється варіант багатомандатності, коли виборець має стільки голосів, скільки вибирається депутатів від округу.

Мажоритарна система поділяється на абсолютної, відносної більшості та преференційну. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості передбачає обрання кандидата депутатом, якщо він набрав понад 50% загальної кількості поданих в окрузі голосів. При мажоритарній виборчій системі відносної більшості обраним вважається той кандидат, який набере більшість голосів. Тут може існувати нижній поріг необхідної кількості голосів (12 або 25%). Така виборча система зберігається у США, Великій Британії, Канаді. Преференційна виборча система застосовується у багатомандатних округах, де виборець самостійно виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден кандидат не отримує абсолютної більшості з усього списку кандидатів, то виключається той, хто набрав найменше перших місць. Мажоритарна виборча система сприяє успіхові великих впливових партій, які мають розгалужену структуру в більшості виборчих округів. Вважається, що вона забезпечує стабільність парламентів і урядів. Недоліком мажоритарної виборчої системи є те, що голоси, подані за переможених кандидатів, фактично пропадають.

Пропорційна виборча система передбачає вибори за партійними списками і розподілом мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів, зібраних кожною із них у межах виборчого округу. Характерним для пропорційної виборчої системи є те, що, по-перше, визначається виборчий метр і, по-друге, здійснюється умовна передача голосів. Виборчий метр - це найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Умовна передача голосів означає, що голоси подані за кандидата понад ту кількість, яка відповідає виборчому метру, обов`язково зарахуються іншому кандидатові, який не набрав необхідної кількості голосів.

Пропорційна виборча система, на відміну від мажоритарної, по-перше, краще вираховує відповідність між кількістю голосів і мандатів; по-друге, виборець тут голосує, як правило, за певні політичні платформи, а не за позицію окремих людей. Однак при цій системі отримують мандати малочисельні позасистемні партії. Для подолання цього недоліку застосовується загороджувальний "пункт", тобто відповідний відсоток голосів, який повинна отримати партія, щоб здобути мандат депутатів. У випадку недолання цього бар'єра партія не одержує жодного мандата.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Вона має різні модифікації. У найпоширенішому варіанті змішаної виборчої системи частина депутатів вибирається за пропорційним, а частина - за мажоритарним принципом до нижньої палати парламенту. При цьому пропорційна і мажоритарна частина можуть мати різні величини. Так, у ФРН, Росії, Литві, Грузії ці величини становлять половину, а в Угорщині - дві та одну третини від загальної кількості депутатських місць. У цій системі виборець отримує два голоси: один подає за одного із кандидатів, а другий - за один із списків. Існує також варіант змішаної виборчої системи, коли нижня палата вибирається за пропорційним, а верхня - за мажоритарним принципами.

Законом України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р. замість мажоритарної виборчої системи була введена змішана - мажоритарно-пропорційна виборча система. За цим законом з 450 народних депутатів України 225 депутатів обирались в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою відносної більшості, а ще 225 депутатів - за списками кандидатів у депутати від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Партії, що отримали менш як 4 відсотки голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, не мали права на участь у розподілі депутатських мандатів.

Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 р. зберіг змішану виборчу систему, дещо вдосконаливши окремі її деталі. Це означає, що 225 народних депутатів, обраних в одномандатних виборчих округах, маючи вільний мандат, і надалі не знали у Верховній Раді ні партійної, ні фракційної дисципліни і обстоювали там не стільки суспільні, скільки власні інтереси. Відповідно, проблематичним залишалось формування у Верховній Раді стабільної більшості, без якої ні вона, ні Кабінет Міністрів України не могли ефективно працювати.

Закон Украіни "Про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України" (Відомості Верховної Ради, 2005, № 38-39, ст. 449 Документ 2777-15, редакцiя вiд 07.07.2005) внесить зміни до Закону України "Про вибори народних депутатів України" за 2004 р. За новим законом, який набрав чинності з 1 жовтня 2005 року, вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій і виборчих блоків політичних партій.

У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос.

Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що всі партії, які входять до його складу, зареєстровані не пізніш як за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів.

Вибори змінюють партійну систему України з атомізованої на систему поляризованого плюралізму. Цю систему будуть складати лише ті політичні партії, котрі увійдуть до Верховної Ради як такі, що справляють істотний вплив на здійснення державної влади. Решта політичних партій не будуть відігравати більш-менш помітної ролі в українській політиці.

Популярні статті