Короткі новини
Краща дистанційна бізнес-освіта
6764
Якщо раніше очне навчання було більш популярне, то останнім часом... Read more...
Центри зайнятості залучають молодь до оплачуваних громадських робіт
7696
Донедавна дискусійне питання про те, чи охоче поєднують старшокласники та... Read more...
Держава надасть грошову допомогу випускникам педагогічних вузів
7612
В Міністерстві освіти затверджено порядок надання одноразової адресної грошової допомоги... Read more...
Літературний молодіжний конкурс "Витоки"
7530
Національний університет "Острозька академія» при підтримці мецената Ореста Цапа,... Read more...
Вступ до вузу без сертифікатів зовнішнього оцінювання (ЗНО) у 2011 році
8545
Перелік осіб, які мають право на підставі повної загальної середньої... Read more...
Joomla! Україна
Головна Політологія ПОЛІТИЧНА ВЛАДА.


План

Поняття влади дає ключ до розуміння сутності та призначення політичних інститутів і процесів, самої політики. Визначення цього поняття, з'ясування сутності й характеру політичної влади дає змогу виокремити політичні відносини з усієї сукупності суспільних відносин, має важливе значення для розуміння природи політики й держави. Про важливість поняття влади в науці свідчить існування особливої галузі науки - кратології (від грецьк. кратос - влада і логос - слово, поняття, вчення) як сукупності знань про владу.

Влада як соціальний феномен. Ресурси влади. Класифікація влади.

Влада - це вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі. Влада є відношенням, отже, передбачає наявність двох сторін. Основною особливістю владного відношення є переважний вплив однієї його сторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом доцільно називати суб'єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає - об'єктом владного відношення.

Основні концепції влади наступні:

      • телеологічна (здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів);
      • реляціоністська (відношення між двома партнерами, коли один із них - суб'єкт - справляє визначальний вплив на іншого - об'єкт);
      • системна (з'єднує всі елементи політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи, так і суспільства в цілому);
      • біхевіористська (владу - особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються, прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини);
      • психологічна (людина вона підсвідоме віддає перевагу рабству перед свободою заради уникнення відповідальності).

Причини владних відносин
Біологічний підхід визнає владу притаманною біологічній природі людини. А оскільки біологічна природа людини і тварин є спільною, то визнається наявність владних відносин не тільки в суспільстві, а й у тваринному світі. Витоки біологічного підходу до розуміння влади кореняться ще в античній філософії. Але між відносинами в суспільстві та у тваринному світі існує принципова відмінність, бо відносини в суспільстві мають свідомий характер, тоді як у тваринному світі вони зумовлюються інстинктами і рефлексами.

Антропологічний підхід пов'язує поняття політичної влади з суспільною природою людини і поширює його на всі соціальні, в тому числі й докласові, утворення. Прихильники цього підходу доводять наявність політичної влади на всіх етапах розвитку суспільства.

Політологічний підхід до розуміння влади грунтується на органічному зв'язку влади й політики і пов'язує їх існування лише з певними етапами суспільного розвитку, для яких характерною є наявність спеціальних суспільних інститутів здійснення влади, насамперед держави.

Ресурси влади - це потенційні засоби здійснення влади, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади.

Ресурси - це

  1. предмети споживання;
  1. кошти;
  1. засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотиви поведінки об'єкта, - преса, радіо, телебачення, засоби мистецтва;
      1. знаряддя, за допомогою яких можна позбавити людину тих чи інших цінностей аж до життя включно - каральні органи, зброя.

За характером вони поділяються на

  1. утилітарні - матеріальні й соціальні блага, пов'язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини.
      1. примусові - заходи адміністративного і кримінального впливу.
      2. нормативні - соціальні норми, насамперед правові й політичні норми

Залежно від засобів здійснення розрізняються різні види влади:

  1. економічна;
      1. соціальна;
      2. політична;
      3. духовно-інформаційна;
      4. сімейна.

Економічна влада - це об'єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі волю інших учасників процесу виробництва. Засобами такого підпорядкування можуть бути як безпосереднє володіння власністю, так і контроль над нею, а також кошти, цінні папери, договірні зобов'язання тощо.

Соціальна влада означає розподіл соціальних благ (визначенням статусу різних груп у структурі суспільства, посад, прав та обов'язків, наданням соціальних послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, забезпечення житлом тощо, а також розподілом доходів, різноманітних пільг і привілеїв).

Духовно-інформаційна влада - це організація духовного виробництва в усіх його формах і здійснення інформаційного та ідеологічного впливу. Ця влада реалізується за допомогою засобів духовно-інформаційного впливу на людей (мораль, релігія, ідеологія, мистецтво, наукові знання, інформація про поточні події суспільного життя тощо). Незаперечною є влада так званих моральних авторитетів - людей з високими моральними рисами, які присвятили своє життя служінню суспільному благу. Та й незаперечна влада кримінальних авторитетів грунтується на так званих поняттях - нормах, за якими живе злочинний світ. Найбільшу духовно-інформаційну владу в сучасному суспільстві мають засоби масової інформації - преса, радіомовлення, телебачення, а останнім часом - міжнародна інформаційна комп'ютерна мережа Інтернет.

Сімейна влада побудована на силі авторитету вплив одного або декількох членів сім'ї на її життєдіяльність. Цей авторитет є виявом поваги одних членів сім'ї до інших, результатом визнання їхнього життєвого досвіду, трудових заслуг тощо.

Сутність політичної влади, її функції. Легітимність політичнойї влади.

Політична влада є найважливішим видом влади в суспільстві. Якщо економічну владу умовно можна назвати "владою грошей", духовно-інформаційну - "владою інформації", сімейну - "владою авторитету", то політичну владу - "владою права", що зовсім не означає, що політична влада скрізь і завжди здійснюється за допомогою права, але право є головним засобом її реалізації.

Політична влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм.

Політична влада здійснюється

  1. державою;
      1. політичними партіями і громадсько політичними організаціями;
      2. органами місцевого самоврядування.

Специфіка державної влади полягає в тому, що вона

  1. здійснюється спеціальним апаратом;
      1. поширюється на всю територію країни;
      2. наділена монополією на прийняття законів та застосування примусу.

Влада політичних партій і громадських організацій здійснюється лише в межах цих партій та організацій. Вона ґрунтується як на правових нормах, установлених державою, так і на політичних нормах, які не є правовими і діють лише в межах політичних партій і громадських організацій. Такі норми закріплюються у статутах партій і громадських організацій і стосуються визначення прав та обов'язків їх членів, внутрішньопартійної діяльності тощо. Засобами здійснення політичної влади виступають не тільки правові, а й політичні норми як такі, що діють всередині недержавних політичних організацій та у стосунках між ними.

Влада органів місцевого самоврядування поширюється лише на певну частину території держави і значною мірою здійснюється на громадських засадах. Влада органів місцевого самоврядування грунтується як на загальнодержавних правових нормах, так і на нормативних актах самих цих органів, дія яких поширюється лише на підпорядковану їм територію.

Основні особливості політичної влади:

      • верховенство
      • публічність
      • моноцентричність
      • легальність
      • різноманіття ресурсів.

Верховенство полягає в обов'язковості її рішень для інших видів влади, що забезпечує дієвість верховенства суспільства в цілому. Вона може обмежити вплив інших видів влади, наприклад економічної чи духовно-інформаційної, або й узагалі припинити функціонування окремих їхніх суб'єктів.

(від лат. публікує - суспільний, народний) означає суспільний, безособовий і відкритий характер. На відміну від існуючої в невеликих групах приватної особистої влади, наприклад сімейної, політична влада реалізується від імені і в межах усього суспільства і звертається за допомогою права до всіх його членів.

Моноцентричність проявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства. Таким центром є держава, її вищі органи. На відміну від політичної влади інші види влади (економічна, соціальна, духовно-інформаційна) є поліцентричними, вони здійснюються багатьма незалежними один від одного центрами - підприємствами, соціальними фондами, засобами масової інформації тощо.

Легальність політичної влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу.

Різноманіття ресурсів, тобто засобів здійснення. Політична влада використовує не тільки примус, а й економічні, соціальні, духовно-інформаційні засоби. При цьому найважливішими засобами її здійснення є правові й політичні норми.

Кумулятивний характер проявляється у зростаючому нагромадженні влади та значному посиленні її впливу в результаті взаємодії різних видів і ресурсів влади. Так, економічна влада, створює можливості для оволодіння владою політичною, наприклад шляхом фінансового забезпечення перемоги на виборах. Наявність економічних ресурсів відкриває доступ і до духовно-інформаційної влади. Оволодіння засобами масової інформації створює можливості для інформаційного впливу на суспільство і владу, зайняття провідних політичних позицій, отримання доходу. Політична влада відкриває доступ до економічної, соціальної і духовно-інформаційної влади, дає можливість зосереджувати в руках конкретних осіб економічні, соціальні та інформаційні ресурси. В результаті зосередження в руках небагатьох осіб ресурсів економічної, політичної, соціальної та духовно-інформаційної влади утверджується олігархічна форма державного правління, коли країною править фактично у власних інтересах невелика група найбагатших людей.

Функції політичної влади:

      1. керівництво та управління суспільством у цілому та його складовими. З цією метою політична влада розробляє відповідно до конкретних умов, економічного й політичного становища країни стратегію і тактику управління суспільством. Розробляється конкретна політика щодо різних соціальних спільностей, політика забезпечення влади ресурсами, ставлення до політичної опозиції тощо.
      2. інтеграція суспільства реалізується на основі врахування та узгодження соціальних інтересів, політична влада узгоджує інтереси всіх груп.
      3. оптимізація політичної системи відповідно до цілей і завдань правлячих сил. Ті сили, які оволодівають політичною владою, прагнуть змінити політичну систему відповідно до проголошуваних ними цілей і завдань. Однак при цьому вони мусять зважати на інтереси й потреби інших політичних сил, щоб не дестабілізувати обстановку в країні, уникати загострення політичного й соціального протистояння.
      4. забезпечення політичної стабільності в країні також є однією з основних функцій політичної влади. У різних державах політичній владі вдається це неоднаковою мірою. Однак виконати таку функцію у кінцевому підсумку прагне будь-яка політична влада, оскільки стабільність є основою її існування.

Легітимність політичної влади
Термін "легітимний" означає "законний". Поняття легітимності й легітимізму виникли на початку XIX ст. у Франції, де вони виражали прагнення відновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора Наполеона. "Легітимістами" називали після Французької буржуазної революції 1830 р. прихильників королівської династії Бурбонів.

Для характеристики політичної влади використовується також термін "легальний", що означає "законний". Легальна влада - це влада, що встановлена законом і діє відповідно до нього. Легальність є формально-юридичною, а легітимність - соціокультурною характеристикою влади. Легітимність може оцінюватися шляхом соціологічних опитувань, але не піддається повній формалізації.

Ознаки легітимності політичної влади

        • Згідно з ліберально-демократичною позицією легітимною потрібно визнавати тільки ту владу, яка сформована в результаті демократичних процедур. Влада, встановлена насильницьким шляхом, не визнається легітимною.
        • Згідно з позицією політичного реалізму легітимність влади полягає не стільки у законності й демократизмі її встановлення, скільки в її здатності оволодіти складною ситуацією в країні, підтримувати в суспільстві стабільність. А це означає, що встановлена незаконним шляхом, наприклад у результаті революції чи воєнного перевороту, влада внаслідок її ефективності з часом може бути визнана громадянами та світовим співтовариством правомірною, тобто стати легітимною.

Типи легітимності політичної влади за М. Вебером

Традиційний тип легітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі й вірять у непорушність і священність здавна існуючих порядків. Традиційна легітимність найстійкіша, оскільки сталими є самі традиції і звичаї. Наочним прикладом легітимності цього типу є влада спадкоємця престолу.

Харизматичний тип легітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя (харизматичного лідера). Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державах у кризові періоди, коли відчувається нагальна потреба в об'єднанні всіх верств суспільства навколо особи політичного керівника для виходу з кризи. При цьому свідомо культивується велич самої особи керівника, авторитет якого освячує владні структури, сприяє визнанню влади населенням.

Раціонально-легальний тип легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Це - основний тип легітимності політичної влади в сучасних демократичних державах. В політології виокремлюються також ідеологічний, структурний і персоналізований типи легітимності політичної влади.

Суть ідеологічної легітимності полягає в утвердженні й виправданні влади за допомогою ідеології, що вноситься в масову свідомість. Ідеологічна легітимність влади може бути класовою або етнічною залежно від того, хто є її суб'єктом, до кого вона звернена, на яких ідеях і цінностях грунтується. Комуністична ідеологія, в основі якої лежить ідея соціальної рівності, формує тип легітимності влади, пов'язаний з очікуванням і отриманням людиною від неї усіляких благ. Ліберальна ідеологія, що грунтується на ідеї індивідуальної свободи, навпаки, робить легітимною ту владу, яка надає людині гарантії індивідуальної свободи, не втручається в її особисті справи.

Етнічна легітимність є дним із різновидів ідеологічної легітимності, яка проявляється у формуванні владних структур, політичної еліти за національною ознакою. Етнічна легітимність розвивається за високої активності осіб корінної національності, маніпуляції ідеєю національної держави, неспротиві осіб некорінних національностей і веде до утвердження етнократії - влади націоналістичне налаштованої етнічної еліти. Феномен етнократії тією чи іншою мірою виявився в багатьох у минулому соціалістичних країнах та колишніх радянських республіках.

Структурна легітимність пов'язана з раціонально-легальною. Вона притаманна стабільним суспільствам, де заведений порядок формування владних структур став звичним. Люди визнають владу тому, що вона сформована на Основі існуючих правил. Вони переконані у правомірності наявної політичної системи. Довіра до системи автоматично поширюється на осіб, які законним шляхом посіли в ній керівні посади.

Персоналізована легітимність грунтується на довірі до конкретної керівної особи. Така легітимність є близькою до харизматичної і може перетворитись у неї. Проте якщо харизматичного лідера ідеалізують, то стосовно лідера з персоналізованою легітимністю переважає раціональний підхід, розрахунок. Персоналізована легітимність підкріплюється ідеологічною і структурною легітимністю, тоді як харизма може протиставляти себе ідеологічним стереотипам та існуючим владним структурам.

За джерелами розрізняють легітимність участі, технократичну і примусу.

Основними причинами делегітимізації влади можуть бути такі:

  1. суперечність між пануючими в суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти;
        • суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недемократичною соціально-політичною практикою;
        • відсутність у політичній системі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу;
        • бюрократизація і корумпованість державного апарату;
        • націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади;
        • дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми.

Загалом можна стверджувати, що чим менша частка громадян, які беруть участь у виборах в органи державної влади, тим нижчий рівень її легітимності. Державна влада, органи якої формуються всього 10-20 відсотками виборців, узагалі викликає сумніви у правомірності її існування.

Політичний режим, його сутність та типологія.

Поняття "політичний режим" можна визначити як систему способів і методів управління певним державне організованим суспільством або як систему способів і методів взаємодії суспільства та органів політичної влади.

Авторитарний політичний режим характеризується тим, що:

      • у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, відвертого диктату;
      • з процесу прийняття та реалізації політичних рішень повністю або в основному вилучено метод знаходження компромісу, взаємного погодження різних позицій;
      • органи політичної влади мають дискреційні повноваження, тобто право, виходячи з власного розуміння політичної доцільності, діяти на свій розсуд, у тому числі з порушенням норм закону;
      • виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями;
      • обмежена або відсутня сфера застосування принципу гласності у діяльності органів політичної влади;
      • обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, а також юридичні гарантії їх забезпечення.

Є три види авторитаризму:

      1. реформаційний;
      2. стабілізаційний;
      3. деструктивний.

Автократичному політичному режиму притаманні:

      1. обмеженість кола осіб, що здійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення;
      2. існування єдиного центру реальної політичної влади.

Автократію також не слід оцінювати лише негативно. Програмно організовані соціальні спільноти з правлінням мудрих на благо більшості нерідко вводили і вводять у суспільне життя ті чи інші компоненти автократії. Приклади Сінгапуру та Кувейту тут є одними з найяскравіших.

Диктатура, виходячи з її класичного (римського) розуміння, - це тимчасовий авторитарний режим, який вводиться на строк дії надзвичайних обставин для здійснення рішучих заходів на виведення країни із стану кризи.

Тоталітарний політичний режим має такі ознаки:

      1. жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема, перетворення людини на додаток до механізмів влади;
      2. відсутність легальної опозиції;
      3. наявність обов'язкової для всіх офіційної ідеології;
      4. нетерпимість до політичного інакомислення;
      5. примітивізація політичної культури, всієї сфери гуманітарних знань.

Влада однієї легальної партії (при забороні діяльності всіх інших) не є обов'язковою ознакою тоталітаризму. В деяких країнах з такими режимами немає політичних партій, а в інших кілька легальних партій визнають провідну роль "партії-гегемона".

Анархічному політичному режиму притаманні:

      • ерозія або повне руйнування найважливішої загальної ідеї єдиної держави та єдиної політичної системи;
      • взаємна конфронтація або навіть атомізація владних структур, відсутність ефективних форм координації їх дій;
      • втрата найвищими органами політичної влади монополії на організоване застосування збройної сили;
      • відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, сваволя сильнішого або спритнішого, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади.

Охлократичний політичний режим характеризується:

      • некомпетентністю політичної влади, презирливим ставленням до знань і досвіду світової цивілізації, зокрема постійними намаганнями неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення тривалої копіткої праці;
      • відсутністю у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом, популізм;
      • апеляціями політичної влади до широких народних мас для підтримки та рекрутуванням значної частини правлячої політичної еліти із соціальних низів та маргінальних верств суспільства.

Демократичний режим являє собою систему таких принципів взаємовідносин політичної влади та суспільства:

      1. На відміну від "чистого" авторитаризму передбачає:
        • наявність у громадян широкого кола прав і свобод та ефективність функціонування системи їх інституційних і нормативних гарантій;
        • відсутність у органів політичної влади дискреційних повноважень (тобто практично нічим не обмеженої компетенції);
        • гласність прийняття рішень органами політичної влади та доступність для всіх громадян суспільне значущої інформації;
        • право виконавчих органів видавати лише підзаконні акти, а не закони;
        • широке застосування методу політичного компромісу, ставлення органів політичної влади до факту існування політичної опозиції як до нормального явища суспільного життя.
      • Порівняно з автократією демократія характеризується:
        • виборністю;
        • періодичною змінністю;
        • підзвітністю (в тому числі юридичною відповідальністю) найвищих посадових осіб;
        • юридичною рівністю громадян;
        • гарантіями прав меншості та недопущенням сваволі більшості.
      1. Як протилежність тоталітаризму демократія - це:

.        чітке визначення меж можливого втручання держави та різних колективів (корпорацій, общин тощо) у справи особи;

  1. визнання правомірності та цінності для суспільства плюралізму поглядів та дій, захист прав меншостей (як організованих, так і неорганізованих) на свою самобутність та вплив на соціальні процеси;
  1. ефективне функціонування механізму обмеження сваволі бюрократичного апарату політичної влади, запобігання поглинанню суспільства державою, партією, церквою або іншими організаціями, що претендують на монопольне знання істини, розуміння блага народу та на виключне або пріоритетне право визначати долю суспільства.
      1. На відміну від анархії демократія передбачає:

.        наявність ідеї єдиної (але й плюралістичної) політичної системи;

  1. певний порядок, законність, передбачуваність та цивілізований характер основних моделей поведінки громадян, державних органів та легальних організацій;
  1. монополію держави на організоване застосування збройної сили.
      1. Заперечуючи охлократію, демократичний політичний режим утверджує:

.        компетентність, високий професіоналізм посадових осіб (особливо вищих), їх порядність, дисциплінованість, готовність до безкорисливих дій на благо всього суспільства;

  1. переважання у суспільстві почуття громадянської відповідальності його членів, тобто рішучості керування не лише особистими або груповими інтересами;
  1. здатність органів політичної влади до обґрунтованого виявлення нагальних потреб розвитку суспільства, вироблення та проведення політики, яка спрямована на погодження інтересів різних соціальних груп.

"Чисті типи" політичних режимів у реальному суспільному житті зустрічаються нечасто. Як правило, формуються ті чи інші різновиди "змішаних" режимів. Так, українська політична система як система перехідного типу нині має елементи всіх вищезазначених політичних режимів. При цьому ст. 1 Конституції України чітко закріпила головну тенденцію в розбудові політичної системи: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Розгляд типів та різновидів політичних режимів не слід обмежувати лише протиставленням "демократичні - недемократичні". Це лише одна з можливих систем координат. До інших систем належать такі класифікації (типології) політичних режимів:

  1. постійні та тимчасові;
      1. нормального та надзвичайного функціонування;
      2. конституційні та неконституційні;
      3. режими функціонування правової держави, революційної законності та сваволі (відсутності законності);
      4. світські, релігійні та атеїстичні;
      5. безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні;
      6. цивільні та військові;
      7. режими, що мають досить стабільну і надійну внутрішню опору, та такі, які потребують постійної підтримки ззовні;
      8. режими, що спираються лише на національні (тобто не на іноземні) інституції влади, та ті, які підтримуються за допомогою діючих на території даної країни політичних інституцій, котрі представляють закордонні сили;
      9. режими, які мають постійною й активною сферою своєї діяльності весь світ, та такі, що обмежені рамками своєї країни й мають лише окремі компоненти власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів
 
Хто олайн
На даний момент 24 гостей на сайті
Значение имени ИЛЬМИР