Короткі новини
Краща дистанційна бізнес-освіта
6856
Якщо раніше очне навчання було більш популярне, то останнім часом... Read more...
Центри зайнятості залучають молодь до оплачуваних громадських робіт
7811
Донедавна дискусійне питання про те, чи охоче поєднують старшокласники та... Read more...
Держава надасть грошову допомогу випускникам педагогічних вузів
7761
В Міністерстві освіти затверджено порядок надання одноразової адресної грошової допомоги... Read more...
Літературний молодіжний конкурс "Витоки"
7607
Національний університет "Острозька академія» при підтримці мецената Ореста Цапа,... Read more...
Вступ до вузу без сертифікатів зовнішнього оцінювання (ЗНО) у 2011 році
8640
Перелік осіб, які мають право на підставі повної загальної середньої... Read more...
Joomla! Україна
Головна Політологія Вибори та виборчі системи.


План

Вибори, їх класифікація та особливості при різних політичних режимах.

Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від інших його форм - референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, таки як парламент, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, а також представницькі органи місцевого самоврядування.

У вітчизняній та зарубіжній науці існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. Вибори визначають як акт самоврядування народу або як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати.

Французький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання кваліфікованих юридично воль задля цілі провести призначення". У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.

За умов демократичного суспільства вибори - це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний напрям у його діяльності - періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом.

За формою здійснення вибори молена розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.

Вибори в Україні - це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів. За територіальною ознакою вибори бувають:

    1. загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;
    2. місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, і міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

    • вибори парламенту - вибори до Верховної Ради України;
    • вибори на посаду Президента України;
    • вибори представницького органу територіальної автономії - вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
    • вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
    • вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

    • чергові, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певною виду виборного органу або посади;
    • позачергові або дострокові, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;
    • повторні, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;
    • вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрата депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України.
    • вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

    1. загальними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;
    2. частковими, коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

    1. дійсні, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;
    2. недійсні, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

Врешті за порядком визначення результатів виборів розрізняють виборчу систему:

    1. мажоритарна;
    2. пропорційна;
    3. змішана.

Принципи виборчого права та організація демократичних виборів.

Вибори базуються на виборчому праві - сукупності юридичних норм, які регулюють участь громадян у виборах органів влади, організацію і проведення виборів, відносини між виборцями і представницькими органами.

У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, а вибори є легітимним засобом передання влади від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває у прямій залежності від досконалості виборів.Вибори для абсолютної більшості громадян є не тільки основною, а й єдиною формою участі в політиці, тому в демократичних суспільствах виборам приділяється надзвичайно велика увага.

В основі правової регламентації виборчих кампаній лежать три найважливіших принципи:

    1. забезпечення рівності можливостей для всіх кандидатів і партій, які беруть участь у виборах;
    2. принцип лояльності, відповідно до якого кандидати зобов'язані лояльно поводитись стосовно своїх суперників: не вдаватись до образ, приниження гідності, фальсифікацій тощо;
    3. невтручання державного апарату в хід передвиборчої боротьби.

У більшості країн законодавчими нормами детально регламентуються процес і порядок проведення виборчих кампаній. В Японії, наприклад, забороняється робити подарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою передвиборчої агітації, залучати виборців на свій бік обіцянками просування по службі тощо.

У ФРН заборонено публікувати результати опитувань громадської думки за два тижні до виборів, у Великобританії - в день виборів. Докладно регламентується використання в передвиборчих цілях засобів масової інформації, особливо телебачення й радіомовлення. Зокрема, законодавчо встановлюється загальний обсяг часу, який відводиться для проведення виборчих кампаній; усім партіям і кандидатам надається однаковий час для передвиборчої агітації тощо.

У розвинених країнах Заходу існує різниця між активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним) виборчим правом, а також різниця між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великої Британії віковий ценз для активного виборчого права становить 18 років, для пасивного - 21 рік, у Франції відповідно -18 і 23, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США та деяких інших країнах - 18 і 21, у Японії -20 і 25 років.

У багатьох країнах запроваджено ценз осідлості: у США - один, Австралії, ФРН та Японії - три, Канаді та Фінляндії - 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця на території відповідного округу. Крім вимоги певного терміну проживання на території виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює термін проживання у цих країнах. Наприклад, у Норвегії та Ісландії для активного виборчого права термін осідлості становить п`ять років, у Австралії - півроку.

Існують певні обмеження для громадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув`язнення.

Деякі країни, зокрема Франція, Велика Британія, як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу заставу. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набере передбачену законом кількість голосів. Наприклад, у Великій Британії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли той набере 5% загальної кількості голосів.

В окремих країнах законодавство проголошує обов`язкове голосування. Так, виборчі закони Австралії, Бельгії, Люксембургу та Нідерландів передбачають штрафні санкції за неучасть у голосуванні, в Австрії та Греції - кримінальну відповідальність.

Виборче право більшості країн закріплює також принцип рівності. Це означає, що кожний виборець має один голос і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому передбачається створення рівних за чисельністю виборчих округів.

У багатьох країнах встановлюється мінімум, а інколи - максимум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на практиці спостерігаються істотні відхилення від встановленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями. У Великій Британії, наприклад, найбільший за кількістю населення округ перевищує найменший у чотири рази. Деякі правлячі партії намагаються шляхом різноманітних маніпуляцій з виборчими округами забезпечити собі більше представництво. Ця практика дістала назву " джерімендер" - за прізвищем губернатора штату Массачусетс - Джері, який за рахунок перекроювання округів забезпечив своїй партії утричі більше представництво.

В Украаїні систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

    1. Конституція України;
    2. система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори Президента України"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; Закон "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим";
    3. нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон "Про громадянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мову" та ін.;
    4. положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв'язок.

Функції виборів

У сучасному політичному процесі вибори мають багатоманітне призначення, яке виражається через наступні функції:

    • вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції;
    • вибори виступають однією з форм здійснення права національного суверенітету (прикладом цього може бути Закон України "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим", який передбачає як загальний, так і спеціальний порядок участі громадян кримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької та німецької національностей у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим);
    • через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність існування влади;
    • через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, хто скомпрометував себе, політиків;
    • вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.

Ідея виборності покликана забезпечити народний суверенітет і представництво всіх заінтересованих соціальних спільностей і груп населення в системі влади через політичні партії.

Вибори є одним з провідних інститутів легітимізації наявної політичної системи й політичного режиму.

Вибори мають державотворчу функцію, тому що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Типи (моделі) виборчих систем.

Найпростішою і найпоширенішою є мажоритарна виборча система. За такої системи переможцем на виборах вважається той кандидат, який набрав більшість голосів (звідси походить і назва). Ця більшість може бути абсолютною або відносною, залежно від чого розрізняють мажоритарні системи абсолютної і відносної більшості.

За мажоритарної системи абсолютної більшості переможцем вважається той кандидат, який набрав не менше, ніж 50 відсотків плюс один голос усіх голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. У тому разі, коли жоден кандидат не набирає абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур виборів, у якому беруть участь лише ті два кандидати, що зібрали у першому турі найбільшу кількість голосів. У другому турі переможцем вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж його суперник.

За мажоритарної системи відносної більшості перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж решта кандидатів, кожен окремо.

За мажоритарною системою вибори можуть проводитись як в одномандатних, так і в багатомандатних виборчих округах. При одномандатних округах територія країни поділяється на таку кількість виборчих округів, що збігається з числом членів парламенту, яких обирають. Від кожного округу обирається по одному депутату, який отримав на виборах більшість голосів.

При багатомандатних округах кількість виборчих округів збігається з кількістю адміністративно-територіальних одиниць країни. У цьому разі в кожному окрузі обирають кількох депутатів, а виборці в різних країнах мають або один голос, або декілька. В Японії, наприклад, при виборах депутатів нижньої палати парламенту виборець має більше одного голосу, але менше, ніж потрібно обрати депутатів.

Різновидом багатомандатної системи є преференційна система (від лат. ргаеfеко - волію, вважаю за краще), коли виборець виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден з них не отримує абсолютної більшості "перших місць", то із списку кандидатів під час підрахунків поступово вилучаються ті, хто набрав найменше цих місць. Їхні "перші місця" перерозподіляються серед інших кандидатів доти, доки необхідна кількість кандидатів не набере абсолютної більшості голосів.

Ця система досить складна і на практиці використовується рідко. Той чи інший різновид мажоритарної виборчої системи діє у США, Канаді, Великобританії, Франції, Японії, Австралії, Новій Зеландії, Південно-Африканській Республіці, Індії, багатьох інших країнах.

У багатьох країнах Європи застосовується пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.

Пропорційна система має декілька варіантів голосування. Одного разу виборець обирає партію чи виборчий блок, які попередньо визначають список своїх кандидатів, іншого - не тільки партію чи виборчий блок, а й зазначає, кого саме із запропонованих ними кандидатів він обирає (преференційний принцип).

За пропорційної системи вибори проводяться або в одному загальнодержавному окрузі, або в багатомандатних округах. Найчастіше це багатомандатні округи, що територіально збігаються з адміністративним поділом. У цьому разі кількість мандатів від кожного виборчого округу визначається залежно від співвідношення кількості населення округу до загальної кількості населення або виборців країни.

Після того як виборці виразили свою волю, а голоси підраховані, визначається виборний метр, або виборча квота - найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата. Квота може визначатися як для кожного округу окремо, так і для всієї країни в цілому. Застосовуються різні способи визначення виборчого метра (квоти).

Найпростіший спосіб полягає в тому, що квота визначається діленням загальної кількості поданих у даному окрузі голосів на кількість мандатів, які розподіляються. Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням отриманих ними голосів на квоту. Скільки разів квота вкладається в кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує.

Пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. Вона поширена у країнах з давніми парламентськими традиціями, високим рівнем політичної культури населення - Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції та ін.

Поширеною є також змішана виборча система, яка поєднує елементи мажоритарної і пропорційної систем: одна частина парламенту обирається за мажоритарною системою, а друга частина - за пропорційною. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним з яких він голосує за особу, а другим - за партію. Характерним прикладом змішаної виборчої системи є виборча система ФРН, де одна половина депутатів Бундестагу (нижньої палати парламенту) обирається за мажоритарною системою, а друга - за пропорційною згідно зі списками кандидатів, які пропонуються партіями.

У деяких країнах із двопалатним парламентом одна палата обирається за мажоритарною системою, а друга - за пропорційною. В такому разі мажоритарна система найчастіше застосовується для формування тієї палати парламенту, яка складається з представників адміністративно-територіальних одиниць, а друга палата обирається за пропорційною системою.

Кожна з охарактеризованих виборчих систем має свої переваги й недоліки. Так, мажоритарна виборча система досить проста і зрозуміла виборцям. Вона надає можливість обирати не тільки представників тих чи інших партій, а й конкретні особистості. Однак якщо на виборах немає значного переважання якого-небудь кандидата чи партії, то втрачається до половини й більше голосів виборців, а переможцем може стати той, за кого проголосувала меншість. До недоліків цієї системи належить і її нерезультативність: переможець рідко коли виявляється в першому турі, а тому вибори часто проводяться у два тури, що спричиняє додаткові значні матеріальні витрати.

Мажоритарна виборча система вигідна лише великим партіям. Система відносної більшості сприяє представництву в парламенті небагатьох найвпливовіших партій. Це означає сталість парламентської більшості та її впливу на уряд. Склалась вона передусім у країнах з усталеною двопартійною системою - США, Великобританії. Проте вона усуває від парламентської діяльності менш впливові партії, не сприяє їх розвиткові, представництву на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів.

Зазначений недолік усуває пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті розподіляються відповідно до кількості отриманих партіями чи виборчими блоками голосів. Ця система сприяє багатопартійності. Але її застосування породжує інший недолік: представництво в парламенті багатьох, у тому числі нечисленних за складом і невпливових, партій, коли важко визначається стійка парламентська більшість, постає проблема формування уряду й забезпечення стабільності його діяльності.

З метою уникнення представництва в парламенті багатьох дрібних політичних партій і забезпечення стабільності діяльності парламенту та уряду в країнах з пропорційною та змішаною виборчими системами встановлюється загороджувальний бар'єр - мінімальна частка голосів виборців, яку партія має отримати для представництва в парламенті. Здебільшого цей мінімум складає 5 відсотків голосів виборців, хоча є відхилення від цієї цифри як в один, так і в інший бік: від 1 відсотка в Ізраїлі до 10 відсотків у Туреччині. Переваги пропорційного представництва найповніше виявляються у великих багатомандатних виборчих округах. Ідеальним варіантом вважається той, коли вся країна виступає єдиним виборчим округом.

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою в країні формою державного правління.

Виборча система може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а парламентарної форми правління - з пропорційною виборчою системою.

Поєднання президентської форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократичних інститутів, тому що партія, яку представляє президент, найчастіше отримує відносно невелику кількість депутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати підтримки парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому не зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійного конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді, коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, а протилежні за своїми позиціями політичні сили

Основні стадії виборчого процесу (кампанії).

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Розрізняють вісім стадій (етапів) виборчого процесу.

Перша стадія - проголошення або призначення виборів. Скажімо, відповідно до ст. 77 Конституції чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. Відповідно до ч. 5 ст. 103 Конституції чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Відповідно до положень нового Закону "Про вибори народних депутатів України" оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначених Конституцією та законами України. Як правило, в Україні день виборів призначається на вихідний день.

Друг стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці. Виборчі округи бувають територіальними та національно-територіальними. Якщо в основу формування представницьких органів закладені не територіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчими одиницями можуть виступати трудові колективи або їхні об'єднання.

Історія становлення інституту виборів представницьких органів на території України знає приклади всіх зазначених видів виборчих одиниць. У 20-ті роки в практиці державного будівництва було встановлено дві системи представництва: виробнича - для робітників, тобто міського населення, і територіальна - для селянства. За Конституцією СРСР 1936 р., Конституцією СРСР 1977 р. і відповідними виборчими законами вибори до Ради Союзу Верховної Ради СРСР проводилися у територіальних округах, а до Ради Національностей - по національно-територіальних округах за певними нормами представництва для республік, автономних областей, автономних округів. За Законом СРСР "Про вибори народних депутатів СРСР" (1988 р,) встановлювались норми представництва громадських організацій при виборах народних депутатів СРСР.

Залежно від кількості місць, які мають бути заповнені в одному виборчому окрузі існує два типи виборчих округів: одноманітні (уніномінальні), де лише на одне місце проводяться вибори у всьому виборчому окрузі, а також багатомандатні (поліномінальні, плюриномінальні), де обирається кілька депутатів. Виборчі округи створюються для забезпечення рівної ваги голосів виборців, але залежно від густоти та міграції населення в тих чи інших адміністративно-територіальних одиницях за норму представництва може бути обрана кількість виборців. Ця норма (кількість виборців) у світовій практиці запроваджується рідше, оскільки доктринально встановлюється, що депутат представляє все населення.

Відповідно до Закону "Про вибори народних депутатів України" під час виборів народних депутатів утворюються єдиний багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, територією якого є вся Україна, а його центром - місто Київ, і 225 одномандатних виборчих округів.

Виборцями загальнодержавного округу є усі громадяни України, які мають право голосу. Одномандатні виборчі округи утворюються Центральною виборчою комісією з приблизно рівною кількістю виборців у кожному виборчому окрузі на всій території України за пропозиціями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних. Київської і Севастопольської міських рад із врахуванням адміністративно-територіального устрою України та компактності проживання національних меншин. Орієнтовну кількість виборців у виборчому окрузі, номер, територіальні межі та центри виборчих округів визначає Центральна виборча комісія. Відхилення кількості виборців від середньої по Україні їх кількості у виборчому окрузі не може перевищувати як 10 відсотків.

Повідомлення про утворення одномандатних виборчих округів публікується Центральною виборчою комісією у державних засобах масової інформації не пізніше як за 120 днів до дня виборів.

Для проведення виборів Президента Центральна виборча комісія утворює 27 виборчих округів, відповідно по одному в Республіці Крим, областях України, містах Києві та Севастополі.

Виборчі дільниці - це виборчі одиниці, що об'єднують виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі зводиться передусім до технічного забезпечення проведення головних подій виборів - процедури голосування і підбиття підсумків голосування. Виборчі дільниці для всіх видів виборів в Україні мають однакову кількість показників - від 20 до 3 000 виборців, у виняткових випадках - з меншою або більшою кількістю виборців.

Виборчі дільниці на виборах народних депутатів України є спільними в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах. Виборча практика склалася так, що при одночасному проведенні виборів кількох видів, виборів і референдумів, виборчі дільниці теж є спільними.

Третя стадія - утворення виборчих органів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви (комісії, бюро, президії).

Серед них розрізняють:

    1. територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії;
    2. окружні - комісії, що діють у виборчих округах;
    3. дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях.

Створення системи виборчих комісій завжди залежить від виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави. Спеціальними виборчими законами передбачаються системи, терміни, порядок утворення, обсяг компетенції виборчих комісій для кожного виду виборів в Україні. Наприклад, відповідно до Закону "Про вибори народних депутатів України" для організації і проведення виборів народних депутатів створюється Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів, окружні виборчі комісії і дільничні виборчі комісії.

Відповідно до Закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" для проведення виборів депутатів і голів рад утворюються: територіальні виборчі комісії - сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії - по виборах депутатів обласних, Київської і Севастопольської міських рад.

Статус Центральної виборчої комісії визначається Законом України "Про Центральну виборчу комісію". Вона є постійно діючим державним органом та юридичною особою. До Центральної виборчої комісії входять 15 членів комісії, які призначаються на посади та припиняють свої повноваження Верховною Радою України за поданням Президента України. Члени Центральної виборчої комісії зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря комісії. Голова, заступник голови, секретар комісії, а також не менше третини інших членів комісії повинні мати вищу юридичну освіту.

Окружні виборчі комісії є юридичними особами. У ході виборів народних депутатів вони утворюються за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад у передбачений законодавством термін до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно голів цих рад або міських голів.

До окружних комісій обов'язково включаються по одному представникові від політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів яких зареєстровані для участі у виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Дільничні виборчі комісії утворюються за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад не пізніше як за 45 днів до дня виборів, а у випадках, зазначених у Законі, за 5 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно сільського, селищного, міського голови чи голови районної в місті ради або за поданнями, підписаними щодо кожної кандидатури не менше як однією п'ятою депутатського складу відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті ради (при цьому депутат має право ставити підпис лише щодо однієї кандидатури до складу кожної виборчої дільниці) з обов'язковим включенням до складу цих комісій по одному представникові від політичних партій і виборчих блоків партій

Четверта стадія виборів - це складання списків виборців. У конституційному праві зарубіжних країн цю стадію виборчого процесу прийнято називати більш широкою назвою -стадія реєстрації виборців. Призначення реєстрації виборців - встановити до процедури голосування на виборах коло осіб, що мають право голосу. Залежно від того, як реєструються виборці для участі у виборах, прийнято розрізняти два види реєстрації - публічна (обов'язкова) і особиста (добровільна). В Україні традиційно використовується публічний, так званий примусовий порядок складання списків виборців, однаковий для всіх видів виборів.

До списків виборців включаються всі громадяни України, яким на день виборів виповнюється 18 років та які на момент складання списку постійно проживають на території відповідної виборчої дільниці і мають право голосу. Громадянин може бути включений до списку виборців лише по одній виборчій дільниці.

Списки виборців-військовослужбовців, які голосують на виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин, подаються командирами військових частин до виконавчого комітету відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад, а у містах Києві і Севастополі - до відповідних місцевих державних адміністрацій.

Списки виборців, підписані керівником відповідного виконавчого органу, передаються дільничним виборчим комісіям у передбачені законодавством строки. Відповідальність за достовірність, повноту, вчасність передачі списків виборців дільничним виборчим комісіям несе особа, яка їх підписала.

Однією із найважливіших стадій виборчого процесу є п'ята стадія - висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади. Світова практика висунення кандидатів визначає кілька способів висунення кандидатів:

    • самовисунення;
    • висування групами виборців;
    • висування політичними партіями або іншими громадськими об'єднаннями. З часів радянської виборчої системи залишаються в законодавстві деяких колишніх радянських республік, в тому числі в Україні, в якості суб'єкта висування кандидатів трудові колективи.

Право висування кандидатів на виборах в Україні належить громадянам України, які мають право голосу. Проте для кожного виду виборів в Україні характерне своє коло безпосередніх суб'єктів висування кандидатів. Так, на виборах народних депутатів України право висування кандидатів реалізується як шляхом самовисунення, так і через політичні партії, виборчі блоки партій, а також збори громадян і трудові колектив. Право висування кандидатів у Президенти реалізується через політичні партії та їхні виборчі блоки, зареєстровані відповідно до законодавства.

Політичні партії і виборчі блоки партій висувають кандидатів у депутати єдиним списком для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу. Кількість кандидатів від політичної партії, виборчого блоку партій, внесених до єдиного списку кандидатів, не може перевищувати половини встановленого Конституцією конституційного складу Верховної Ради. Політична партія, виборчий блок партій можугь висунути лише один список кандидатів у депутати.

Черговість розташування кандидатів у депутати у списку визначає відповідно політична партія або виборчий блок партій. Ця черговість не може бути змінена після реєстрації списку Центральною виборчою комісією.

Висування до списків кандидатів у депутати від політичних партій та виборчих блоків партій розпочинається за 170 днів і закінчується за 120 днів до виборів, а в одномандатних виборчих округах висування кандидатів розпочинається за 90 і закінчується за 60 днів до виборів.

Під час висування кандидатів у народні депутати провадяться збори підписів виборців на підтримку політичної партії, виборчого блоку партій або особи, яка подала заяву про намір балотуватися кандидатом у депутати. Політична партія або виборчий блок партій має зібрати на свою підтримку не менше 200 тис. виборців, у тому числі не менше 10 тис. підписів виборців у кожній із будь-яких чотирнадцяти адміністративно-територіальних одиниць України. Поряд із цим вимагається внесення політичною партією або виборчим блоком грошової застави на рахунок Центральної виборчої комісії у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

В одномандатних виборчих округах збір підписів виборців відповідного округу на підтримку кандидата в депутати провадиться виключно в разі самовисунення кандидатів. В цьому разі законом вимагається не менше як дев'ятсот підписів виборців відповідного округу. Внесення грошової застави особами, що балотуються в одномандатних округах, не передбачене.

Шоста стадія виборчого процесу передбачає ведення передвиборчої агітації. Виборче законодавство України, як і подібне законодавство інших країн, незалежно від виду виборів завершення цієї стадії пов'язує з передднем виборів.

У день виборів агітація за кандидатів забороняється. Це загальне демократичне правило, що діє в усіх країнах, де проводяться вибори. Однак щодо початку цієї стадії у виборчому законодавстві більшості країн подібна єдність відсутня. Початком передвиборчої агітації може бути день оголошення дати голосування (Польща, Румунія), опублікування списку кандидатів Міністерством юстиції (Литва), конкретно визначений день до дати голосування (15 днів Туреччина, 21 день - Ізраїль). В Україні на всіх виборах початок передвиборчої агітації за кандидатів, пов'язаний з моментом реєстрації

Виборчим законодавством більшості країн світу закріплені певні принципи передвиборчої агітації. Це насамперед свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усім кандидатам на виборах, неупереджене ставлення з боку держави, її органів і посадових осіб до всіх кандидатів, контроль над використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Такі принципи регламентації передвиборчої агітації покладені в основу масиву всього виборчого законодавства України.

Передвиборча агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України.

Громадяни України, політичні партії, об'єднання громадян, трудові колективи підприємств, установ і організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів. їхні політичні, ділові й особисті якості, а також платформи тих партій і виборчих блоків, які висунули кандидатів, вести агітацію за або проти кандидата на зборах, мітингах, у бесідах, у пресі, на радіо і телебаченні.

Передвиборча агітація фінансується за змішаним принципом: за рахунок коштів Державного бюджету України, причому кандидатам гарантується рівне забезпечення передвиборчої агітації відповідно до вимог спеціальних виборчих законів, за рахунок коштів власних виборчих фондів політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів на виборах.

Належне проведення передвиборчої агітації забезпечується насамперед гарантіями діяльності кандидатів та інших суб'єктів виборчого процесу:

    • рівні права кандидатів на сприяння у проведенні передвиборчої агітації з боку виборчих комісій, державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування;
    • право кандидатів на безплатний проїзд;
    • звільнення кандидатів від виробничих або службових обов'язків на час виборчої кампанії;
    • недоторканість кандидатів;
    • право партій, виборчих блоків партій мати уповноважених осіб;
    • право окремих кандидатів мати довірених осіб, які представляють їхні інтереси під час виборчого процесу у взаємовідносинах громадян, органах місцевого самоврядування, виборчих комісіях, а також виборцями.

Найголовніша, сьома стадія виборчого процесу - стадія голосування, саме з нею пов'язаний кульмінаційний акт волевиявлення.

Поряд із традиційним голосуванням виборчим бюлетенем у день виборів на виборчій дільниці за місцем проживання світова виборча практика знає процедури дострокового голосування. Існують також процедури голосування по пошті, за дорученням голосування в місці перебування громадянина, якщо він не може прийти на виборчу дільницю.

Процедура голосування допускає голосування в один, або в два тури, за цих умов існує альтернативна стадія повторного голосування.

При голосуванні бюлетенями розрізняють два його види: позитивне і негативне голосування. Нині в Україні на виборчих дільницях, запропонована модернізація основної процедури виборів - голосування, а також схема чіткого розмежування підрахунку голосів, встановлення результатів виборів по виборчих округах та підбивання підсумків виборів народних депутатів України Центральною виборчою комісією.

Вперше в Україні виборчі бюлетені мають дві складові: власне текстова частина бюлетеня і контрольний талон, відокремлений від бюлетеня перфорацією. Контрольні талони містять назву органу, до якого відбуваються вибори, номер виборчого округу чи означення багатомандатного загальнодержавного виборчого округу, номер виборчої дільниці та порядковий номер виборця у списках виборців, а також позначені місця для підписів виборця та члена дільничної виборчої комісії, який видаватиме бюлетень.

Восьма стадія виборів включає підрахунок голосів і визначення результатів виборів, а також підбивання підсумків виборів. Закон встановлює термін тривалості цієї стадії, порядок підрахунку голосів, перелік виборчої документації з цих питань. Кінцеві загальні результати виборів встановлюються Центральною або територіальними виборчими комісіями і публікуються в офіційній пресі.

Стадії виборчого процесу не є раз і назавжди сталими для різних видів виборів. На їх кількість, зміст, правові форми, терміни впливають багато факторів, але чи не найголовнішим є характер виборчої системи як способу визначення результатів виборів тією мірою, якою від нього залежатиме порядок розподілу депутатських мандатів і механізм голосування.